ПОЕМА ПРО МОРЕ

 Літнє море в Чабанці (тепер Приморське) завжди було ніжно – блакитним. І чистим, прозорим як очі немовляти. Феєрична картина розгорталась, коли прокидався день і разом з ним наметовий табір, де відпочивали 30 членів Балтської організації інвалідів (голова Лєнц Н.П.). Прокинувшись першою, на візочку діставалась кам’янистого берега й разом з іншими ранніми пташками поринала в ласкаву чисту воду.

 Море вранці особливо казкове. І навіть схвильоване нічним штормом огортало ласкавими хвилями, гойдало як матуся малюка. Прокладаючи сонячну доріжку, зігрівало люблячих його й кликало прийти після сніданку й обіду. Їжа готувалась на вогнищі. Над великими казанами на 240 чоловік чаклували досвідчені кухарі. Борщ, суп, каша, макарони й рагу здавались надзвичайно смачними після морського купання.
 Діти-інваліди могли поласувати чіпсами й паличками. А кого супроводжувала мама, старалась щось ще приготувати дитині смачненьке. Або зігріти чай і каву. Фруктами торгували просто на березі (ціни як на нашому ринку).
 Та не хлібом єдиним жива людина. А цілющим словом Божим. Тому організатори відпочинку інвалідів християни-баптисти   читали разом з охочими Біблію, влаштовували концерти, лялькові вистави, інсценівки. Вечірні програми були особливо насиченими. Наділені талантами балтяни швидко влились в аматорський колектив й показали себе з кращого боку.
 Як море щодня було різним. Все більш прекрасним. Так і кожен день в християнському таборі приносив приємні сюрпризи.  По приїзді балтяни ввечері були запрошені на останнє вогнище попередньої зміни. Веселі ігри,загадки, солодощі для дітей,нові знайомства, спогади.
 Романтично пройшов ранок, коли дізнались, що у американської школярки – волонтерки Мері день народження. Балтяни жваво приєднались до поздоровлень, вручивши дівчинці букети польових квітів й вінок. Великий іменинний торт з’їли за сніданком.
 Якою була радість відпочиваючих, коли відкрили для себе місце знаходження цілющої блакитної глини. Спочатку обережно, потім сміливіше люди з обмеженими можливостями обмазувались з ніг до голови й через 20 хвилин хизувались гладенькою шкірою й блискучим волоссям. Кожен ще й додому набрав.
 Раділи й мушлям рапанів. Тут їх було багато. Тепер балтяни вдома будуть слухати шум моря. Зроблять гарні подарунки рідним і близьким. Цікавим був сам пошук. Морські дари використовувались й для поробок на майстер-класах, які влаштовувались щодня. Як і уроки англійської мови, що проводила незряча викладачка. Та про її вади мало хто здогадувався.
 Вона жила повноцінним життям: проповідувала й співала, гаряче молилась. Завжди спокійна, врівноважена. Як і всі волонтери християнського табору. З кожним працівником можна було запросто поспілкуватись, порадитись. Не було відмови у ліках, засобах гігієни та іншому. І все безплатно для людей з обмеженими можливостями. Навіть квитки на дізель-поїзд. На Одеському вокзалі групу розмістили в залі з підвищеною комфортністю. Дорожні речі вантажили волонтери в окремий вагон з санвузлом. Час пройшов непомітно за шахами й шашками.
 А на Балтській залізничній станції вже чекав спеціальний автобус, що надала міська рада (зам. мера Желіховський В.А.). Автобус привіз групу людей у центр міста, а людей на візках по їх домівках. Небайдужі працівники адміністрації, надали необхідну допомогу людям з інвалідністю.
 І все, як кажуть, по годиннику. Та навряд чи поїздка відбулась би, як би не величезні старання голови організації інвалідів Надії Петрівни Лєнц. Своїх членів організації, як пташенят прикривала крилами від негараздів. Слідкувала за кожним кроком, вислуховувала проблеми, вирішувала конфлікти тощо. Завжди бадьора, всміхнена, урівноважена – вона приклад у всьому. Зазнавши лиха, вона вболіває за кожного, готова простягнути руку допомоги.
 Тиждень пролетів, як прекрасна мить. На згадку залишились світлини, телефони нових друзів, морська засмаглість. Й велике прагнення зустрітись знов. Попереду спортивні змагання  для людей з обмеженими можливостями в Полтавській області.  Вже запрошені учасники.

До нових зустрічей, друзі!

Світлана Кондратюк